Ми звикли уявляти пам’ять як величезний архів: сталася подія — мозок її записав, поклав на потрібну «полицю», а через роки ми дістали спогад і знову його переглянули. Насправді все набагато цікавіше.
Наш мозок не зберігає спогади в готовому вигляді. Він щоразу збирає їх заново. І саме тому минуле з часом може змінюватися — іноді настільки, що ми впевнені в подіях, яких насправді не було саме так, як нам здається.
Що відбувається, коли ми щось запам’ятовуємо
Уявіть звичайну мить: ви сидите за столом, розмовляєте з людиною, навколо якісь звуки, запахи, предмети, емоції. Усе це одночасно відображається в роботі безлічі клітин мозку.
Але потім ситуація закінчується — і той самий набір клітин уже ніколи не повторюється в точності. Коли ми згадуємо те, що сталося, через день, місяць чи кілька років, мозок знову збирає картину, використовуючи частину старих зв’язків і додаючи до них новий досвід.
Тобто це не фотографія минулого, а модель минулого. Вона має бути не ідеально точною, а достатньо корисною, щоб допомагати нам орієнтуватися в подібних ситуаціях.
І саме тому пам’ять поступово змінюється.
Спочатку ми пам’ятаємо подію, а потім — її сенс
Є проста річ, яку легко перевірити на собі. Просто зараз подивіться на стіл і запам’ятайте все, що на ньому лежить. Комп’ютер, телефон, чашка, ручка, папери — що завгодно.
Як вибрати ділові сумки для чоловіків в магазині EMILI.com.ua
Через деякий час ви вже не зможете точно відновити розташування всіх предметів.
Із конкретними подіями відбувається приблизно те саме. Спочатку пам’ять зберігає безліч деталей: де ви були, що відбувалося, хто що сказав. Згодом подробиці зникають, а залишається головне — сам факт і загальний зміст того, що сталося.
Тому ми можемо пам’ятати, що колись були на якомусь святі, зустрічалися з людиною або пережили важливу подію, але вже зовсім не пам’ятати, що саме тоді відбувалося.
А що тоді зі спогадами з дитинства?
Ось тут стає особливо цікаво.
Багато людей чудово «пам’ятають» себе у три або чотири роки: кімнату, іграшку, одяг, якусь розмову. Але це ще не означає, що пам’ять справді зберегла той епізод саме таким.
Щоразу, коли ми згадуємо минуле, ми трохи перебудовуємо його.
У результаті дуже давній спогад може виявитися сумішшю реальної події, пізніших розповідей, фотографій, власних уявлень і попередніх спроб його пригадати.
Тобто людина може абсолютно щиро бути впевненою: «Я це пам’ятаю». Але її мозок зовсім не зобов’язаний показувати їй точний запис минулого.
Чи можна згадати те, що, здавалося, зникло назавжди?
Іноді — так.
Напевно, у багатьох було таке: раптом знайомий запах, музика або якесь місце несподівано повертають у минуле. Причому не просто з’являється думка про подію — виникає відчуття, ніби ви знову опинилися там.
FotoBum – унікальні сувеніри та поліграфія для будь-яких потреб
Це відбувається тому, що пам’ять пов’язана не з однією «клітиною спогаду», а з цілими групами клітин. Деякі зв’язки з часом стають менш доступними, але можуть зберігатися.
Тому випадковий запах іноді стає своєрідним ключем до старого спогаду. Він здатен активувати частину колишньої нейронної мережі — і тоді несподівано спливає давно забутий епізод.
Саме тому запах старого будинку, шкільного кабінету або маминих парфумів може за секунду повернути людину на десятки років у минуле.
Вчені вже навчилися «вмикати» спогади — але поки тільки у тварин
Найвражаюче тут те, що дослідники вже вміють експериментально впливати на певні групи клітин мозку.
За допомогою методу, який називається оптогенетикою, вчені можуть позначати потрібні клітини, а потім активувати їх світлом. В експериментах на тваринах це дозволяло знову активувати пов’язані з певним досвідом нейронні групи.
Але є важливе обмеження: ми не можемо запитати тварину, чи справді вона згадала конкретний епізод так, як його згадує людина. Тому до технології, яка дозволяла б людині за бажанням «дістати» конкретний забутий спогад, ще дуже далеко.
А якщо йдеться про хворобу Альцгеймера?
Тут усе набагато складніше.
Якщо нейрони, які брали участь у формуванні пам’яті, загинули, просто «увімкнути» їх уже неможливо. Теоретично клітини можна було б замінити, але проблема не лише в самих нейронах.
Кожна така клітина за роки життя утворює величезну кількість зв’язків і бере участь одразу в безлічі різних процесів. Створити нову клітину, яка абсолютно точно повторюватиме стару, з усіма її зв’язками та накопиченим досвідом, сучасна медицина поки не вміє.
Тому найперспективніший напрям сьогодні — не повертати пам’ять після загибелі нейронів, а не допустити їх руйнування. Поки клітини ще живі й втратили лише частину своїх зв’язків, шанси на відновлення роботи відповідних мереж значно вищі.
Головне, що ми тепер знаємо про пам’ять
Пам’ять — це не відеокамера і не жорсткий диск.
Вона постійно змінюється разом із нами. Кожен новий досвід може трохи перебудувати старі зв’язки, а кожне згадування — трохи змінити сам спогад.
І в цьому є сенс: мозку не потрібна ідеальна копія минулого. Йому потрібна інформація, яка допомагає розуміти сьогодення та передбачати, що робити далі.
Тому наша пам’ять іноді помиляється, плутає деталі й навіть здатна створювати те, чого ніколи не було. Але саме ця гнучкість, на думку дослідників, і робить її корисною для життя.
Курси англійської мови для дітей — впевнене навчання з раннього віку
