23-го серпня Україна відзначає День державного прапора. Цей символ давно перестав бути лише офіційним атрибутом держави. Під синьо-жовтим стягом українські військові захищають країну, його піднімають над звільненими містами, а на окупованих територіях люди ховають прапори, щоб зберегти їх до дня визволення.
ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ|Кочегарка. До Дня державного прапора прес-центр ДонОВА підготував добірку матеріалів про історію українського стяга та людей, які зберегли його в окупації. На їх основі ми зібрали кілька історій, які особливо виразно показують, що сьогодні означає синьо-жовтий прапор для Донеччини.
Для Донеччини український прапор має особливе значення. Тут він став символом спротиву, який люди зберігали навіть тоді, коли за синьо-жовті кольори можна було заплатити свободою.
23 серпня День державного прапора офіційно відзначають в Україні з 2004-го року. Верховна Рада затвердила синьо-жовтий стяг державним прапором 28-го січня 1992-го року. Його кольори мають давню історію, а в новітній час стали символом боротьби за українську державність і незалежність.
За роки війни значення прапора стало ще глибшим. Прострілені та обпалені стяги, прапори з підписами військових, полотнища, які вивозили з окупації або ховали від російських військових, перетворилися на особисті реліквії.
Читайте також: У небі над Донецьком майорів прапор України
Одна з таких історій належить журналістці та кураторці культурних проєктів про Маріуполь Алевтині Шевцовій. Під час облоги міста вона знайшла український прапор у приміщенні крамниці, в підвалі якої ховалися люди. Після удару російської авіабомби по Маріупольському драмтеатру 16 березня родина вирішила залишати місто пішки. Шевцова поклала стяг у рюкзак.
Так вона пройшла через 17 ворожих блокпостів.
Жінка розуміла, що виявлений окупантами прапор міг стати причиною серйозних проблем, але залишити його в окупованому Маріуполі не могла.
Прапор вдалося вивезти. Згодом у родині з’явилася традиція залишати на ньому підписи друзів і рідних, розкиданих по всьому світу. Тепер це сімейна реліквія, яку Шевцова хоче передати своїм нащадкам.
Її мрія — дочекатися деокупації Маріуполя і повернутися до рідного міста, загорнувшись у врятований стяг.
Ще один український прапор у 2022-му році вивезла з Маріуполя Наталія Виборнова. Коли родина поспіхом збирала речі, вона поклала у валізу великий прапор України, маленькі автомобільні прапорці та вишиванки. Там же були медалі її сина, які він здобув на змаганнях з ушу. На медалях — синьо-жовті стрічки.
Через Василівку виїхати не вдалося, тому родина вирушила через Новоазовськ, а звідти — через росію. На російсько-латвійському кордоні валізи просвітили сканером. Прикордонниця побачила медалі й запитала, на яких стрічках вони.
«На лентах той страны, в которой он их зарабатывал», — відповіла Виборнова.
Тільки тоді вона усвідомила, що в разі перевірки валізи окупанти чи російські силовики побачать не лише стрічки на медалях, а й українські прапори та вишиванки. Було близько третьої ночі, і саме тоді жінка вперше за всю дорогу відчула справжній страх.
Валізу не відкрили. Прапор разом із господинею перетнув кордон.
Читайте також: В окупованих містах з’явилася українська символіка
Сьогодні великий стяг зберігається в родині, а син Виборнової бере його із собою в подорожі Україною та залишає на ньому позначки про місця, де побував.
«Багато речей, які я вивезла тоді, виявилися непотрібними. А він — живе з нами досі», — говорить вона.
Для Людмили Гусейнової український прапор став символом спротиву, за який їй довелося заплатити роками полону.
Активістка та правозахисниця під час окупації Новоазовська допомагала волонтерам із Маріуполя, які передавали гроші та провіант українським військовим, що тримали оборону в Широкиному. Під час ротації бійці батальйону «Львів» передали їй український прапор. Вони підписали його та написали: «Патріотам Новоазовська».
Гусейнова змогла сховати стяг і перевезти його до окупованого Новоазовська. Згодом вона сфотографувала прапор, а світлина почала поширюватися серед людей.
Під час обшуку окупанти знайшли фотографію. Вони вимагали показати, де схований стяг. За словами Гусейнової, історія з фотографією прапора стала однією з причин її арешту. Згодом вона провела понад три роки у ворожому полоні.
Прапор досі захований в окупованому Новоазовську.
«Я дуже чекаю того моменту, коли місто буде деокуповане. Я приїду, дістану цей прапор зі схованки — і він буде на найпочеснішому місці», — говорить Гусейнова.
Читайте також: Смертельний удар по Краматорську та атакований… прапор
Ще один символ стійкості Донеччини — величезний прапор розміром 16 на 24 метри у краматорському парку «Ювілейний». Його встановили до 30-річчя Незалежності України. Російські війська неодноразово атакували стяг FPV-дронами. Пошкоджене полотно щоразу замінювали, а влітку 2026-го року Київ на знак підтримки та вдячності передав Краматорську новий стяг.
Синьо-жовтий стяг став важливою частиною і сучасної історії Дня Незалежності на Донеччині. Після початку російської агресії у 2014-му році святкування в Краматорську та Маріуполі набули виразного патріотичного змісту. Проходили ходи, виставки військової техніки, ярмарки, історичні експозиції та концерти.
Волонтери запускали величезні синьо-жовті прапори на повітряних кульках з Авдіївки, Мар’їнки та Світлодарська у бік окупованого Донецька. Вітер іноді ніс їх просто до центру міста.
Після початку повномасштабного вторгнення великі масові заходи через загрозу російських ударів припинилися. Але прапор залишився символом опору. В окупованих Маріуполі, Волновасі та Донецьку активісти «Жовтої стрічки» продовжують малювати українську символіку, розклеювати листівки та таємно залишати синьо-жовті стрічки.
Для військових прапор сьогодні — також особиста реліквія. Його підписують позивними, бережуть у рюкзаках і на позиціях. Для звільнених із полону українських військових синьо-жовтий стяг стає одним із найцінніших символів повернення додому.
А для тих, хто залишається в окупації, — обіцянкою, що Україна повернеться.
Саме тому для Донеччини День Державного Прапора — не формальна дата календаря. Це день людей, які вивозили стяги через блокпости, ховали їх під час обшуків, ризикували свободою заради кількох метрів синьо-жовтого полотна і продовжують чекати моменту, коли зможуть знову підняти його над своїм містом.
Прапор, який вони зберегли, має повернутися разом із Україною.
